«Визнається за свою архівну цінність, оскільки вона надає історикам свідчення багатьох поколінь українок Канади, чиї особисті історії були сформовані бурхливими подіями двох світових воєн».

Ця збірка життєвих історій, розказаних десятьма українками Канади, які пережили лихоліття Першої світової війни та жахи Другої світової війни, а потім осіли в Канаді, дає розуміння тяжкого становища людей без громадянства, які опинилися між двома тоталітарними режимами…

«На знак визнання внеску цієї книги у важливі процеси змін у підході письменників до мови в сучасній українській літературі».

У 2014 році відомий російськомовний письменник, лауреат нагород, з українського міста Донецька вирішив покинути рідне місто, не бажаючи жити під російською окупацією. У 2019 році, вимушено переміщений до Києва, він опублікував свій роман «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов», який став його першим літературним твором, написаним українською мовою. Тепер Володимир Рафєєнко стверджує, що не повернеться до написання творів російською мовою, яку колись вважав рідною. Рафєєнко представляє стійку тенденцію серед російськомовних письменників України, які принципово перейшли на написання творів українською. В дійсності, вони змінили не лише засіб спілкування, але й усю свою свідомість і світогляд.

«На знак визнання цих особистих мемуарів, які не лише свідчать про порушення прав людини з боку Російської Федерації, а й викривають правду про існування неофіційних в’язниць, незаконне позбавлення волі, та тортури, які здійснювали окупанти у м. Донецьк».

Книга розкриває неприховану правду про полон, який стирає межі між людськими почуттями, про життя, яке вирує на сусідній вулиці, про тортури, які стають буденністю, а також про людську жорстокість, яка не має меж. Історія, написана Станіславом Асєєвим, шокує не лише своїм змістом: події, описані автором, відбуваються зовсім поряд — в підвалах окупованого Донецька у наші дні.

«На знак визнання майстерного використання поезії для передання невимовних злочинів, скоєних у Бабиному Яру, використовуючи перспективу єврейських голосів від першої особи, для підняття болючих питань, пов’язаних з пам’яттю та відповідальністю».

Як написав один рецензент, Бабин Яр є частиною української історії незалежно від того, поховані там етнічні українці чи ні. Жертви та їхній біль не мають національності, як і злочини. У цьому сенсі «Бабин Яр. Голосами» — це спроба почути ці голоси та осмислити майбутнє через минуле — сьогоднішню війну через попередню. Вірші є спробою подолання мови ворожнечі шляхом створення наднаціональної мови жертви…